Forum

Перевіршовував, те, що постійно бачив у згадуваній експозиції Меморіального музею Ф.Коновалюка Вінницького національного технічного університету (де досі викладаю на кафедрі культурології, соціології, психології та педагогіки - так вона нині називається). Кодова природа образу вразила й приголомшила мене, коли я 18 літ тому вперше ступив до Меморіального музею художника Федора Коновалюка, що у Центрі культурології Вінницького національного технічного університету, й очі в очі зустрівся з Коновалюковим «Автопортретом в образі Катерини». Врешті таки ж образ Шевченкової-Коновалюкової Катерини привів мене до образу України - матері сурогатної (вірш «Це йдуть часи калаґатії?»). Кодовий образ. До речі: цілковито співчуваючи їй (кажуть характеродослідники: «кордоцентричній»!), https://ped-pressa.kiev.ua/perha-polza-y-vred-pravylnoe-upotreblenye-y-vybor-kachestvennoho-produkta/ Поет - ще такий молодий, а вже у повній силі означеного синкретичного стилю - наприкінці поеми з гіркою іронію кидає: «Кучерява Катерина знайшла що шукала». Шевченкова Катерина - образ феноменологічний. Коли ж в Олександра Вірника я надибав фразу про долю Коновалюка-художника: «Він був сам-на-сам із цим світом при своєму таланті, як і Катерина при своїй дитині», подумалось: і звідкіля воно, отаке, береться в юначій «політехнічній» голові? Найпам’ятніше з того видиво: Катерина - в снігах, а за вікном у нас також сніги, віхола, мороз, куди мене, малого та хворобливого, не пускають.

От і стосовно уроків Шевченка для мене, грішного, маловідомого: необхідно було в одній із недавніх (нечисленних) статтей про мене прочитати напочатку визначення «Стрельбицький - сатирик», а далі переконатися, що розглядається у статті не тільки ж сатирична специфіка, аби тихо наодинці себе поспитати: то, можливо, це творчі гени шевченківського Перебенді («заспіває веселої, а на журну зверне») в мені? Щодо власне персони Якова Васильовича Гальчевського, то, заглибившись у мотиви і практику його отаманської діяльності, раптом ловиш себе на думці: чому не він, чому не подібні військові професіонали - пасіонарії-інтелектуалісти опинилися на горішніх щаблях українського військового проводу у дні вирішальні? Тримаєте в руках унікальний раритет українського - ба, в певнім сенсі і загальноєвропейського - пасіонаризму. Пасіонаризм, пасіонарність (від латинського passio - пристрасть) означає такий рівень внутрішньої енергетики людської одиниці чи спільноти, en.kodmek.com який здатний рішуче пересилювати навіть інстинкт фізичного самозбереження - в ім’я ідеї, вітчизни, релігійних чи в ширшім сенсі духовних цінностей, перспективи збереження та розвитку ідентичності поколінь. Під час уреазного тесту на хелікобактер пацієнта просять дихати в спеціальний мішок, а після - вимірюють рівень вуглецю. Слід особливо підкреслити, що ймовірність формування алергії при споживанні бджолиного хліба, подвергшегося ферментації, набагато менше, ніж під час прийому безпосередньо квіткового пилку або нектару. З початком першої світової війни мобілізований до царської армійської служби зі скромної посади учителя сільської ЦПШ, він зустріне рік 1917-й у чині штабс-капітана, кавалера трьох престижних орденів, діставши при цьому контузію, важке поранення, переживши отруєння німецькими газами, але здобувши свою найбільшу на цей час славу - славу рідкісно успішного командира розвідроти.

Такий метод дозволяє зберігати овоч цілий рік. Термін придатності меду з пергою - 1 рік. Термін зберігання продукту - 1 рік. Нині, коли надворі стовбичить-перебігає дві тисячі ірреальний рік чергового нападу екстатичних забріхувань, обманів та самообманів, цей автопортет в образі прочитається, можливо, як ширше узагальнення. Під Автопортретом кричала дата: 1930. Сорокарічний мужчина зобразив себе в образі десь удвічі молодшої жінки, обманутої і покинутої. Наріжний партизанський принцип - нав’язувати бій там і тоді, коли це зручно тобі, а не противникові. Всіх же там сонетів аж 71, до того ж використано принцип зоро-поезії: ім’я-прізвище - «ФЕДІР КОНОВАЛЮК» - брахіколонно рухається через тексти (спершу справа наліво, відтак навспак). Можливо, тут і варто шукати пояснення парадоксу: у великому моєму циклі сонетів під промовистою назвою «Вдячність Коновалюкові» Катерину… У споминах Я. Гальчевського під промовистою назвою "Проти червоних окупантів", писаних на основі первинних коротких похідних нотаток, відтворено два роки його повстанської боротьби 1921 - 1922 р.р. Гальчевського декілька додаткових рідкісно промовистих, цінних не тільки для історика, але й для сучасного суспільствознавця чи публіциста штрихів. І все ж - очевидячки субпасіонарна: «Так воно є: щирі, реальні селянські душі дивляться конкретно: коли б’єте большевиків, які в нас усе забирають, то ми раді, коли ж ви програєте бій, тоді на нашу, мовляв, голову спроваджуєте всі нещастя з розстрілами, насильствами й пожежами, то й будьте ж ви тричі прокляті…

У традиціях української культурологічної публіцистики стало звичним кваліфікувати документ визначенням «Про заборону української мови», а у посиланнях на документ обмежуватися цитуванням однієї фрази - про те, що, мовляв, згідно цього циркуляру, «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может». Так Я. Гальчевський повертає єврейській родині 25 000 долларів, знайдених у неї при затриманні в місці засідки; незважаючи на те, що всіляко в дусі часу він шпетить та переслідує «жидків-чекістів», «жидів-комісарів», ні експропріації, ані погромництва припуститись не міг, needlegirl-haystackworld.com стояв на тім настільки твердо і послідовно, що мав окремих євреїв і своїми розвідниками, і серед охочих вступити до загону. Принаймні так було ще перед кількома роками, коли меншою мірою проникала в юні душі маскультура та не настільки сковував юні голови готовими відповідями Інтернет. А от у Фе­до­ра Ко­но­ва­лю­ка ці ка­р­ти­ни бу­ли, ма­буть, пе­в­ною мірою са­мо­а­на­лізом, ве­р­ши­ною яко­го є «Ав­то­по­р­т­рет в об­ра­зі Ка­те­ри­ни». Звід­си по­с­тає ще од­на від­мін­ність: «Ка­те­ри­ни» Ко­но­ва­лю­ка ніби «ча­с­ти­н­ні», в ко­ж­ній з них до­мінує якась од­на ри­са, од­не вра­же­н­ня, а од­но­й­ме­н­не по­ло­т­но Ше­в­че­н­ка вби­рає в се­бе усе, що мав то­ді на ме­ті ав­тор. Крім то­го, як ме­ні зда­ється, у ка­р­ти­ні Ше­в­че­н­ка не­має пе­ре­в­тіле­н­ня у свою ге­ро­ї­ню, або во­но ма­ло­по­міт­не.